Нагабанє

17 серпня 1522 року князь Костянтин Острозький, переможець московитів під Оршею й великий гетьман литовський, отримав дивний, як наш час, привілей — право запечатувати листи червоним воском. Надаючи цей привілей, король Сиґізмунд І руками господарського писаря руського Михайла Копотя зазначив: а тым воском чєрлєным маєть Єго Милость кнѧз Костѧнтин и Єго Милости дєти и потомковє Єго Милости листы свои пєчатовати, бєз кождого в том нагабанѧ, вєчно на вєки нєпорушно. Здавалося б, усе зрозуміло: король надав магнатові певне право, яке ширилося на його дітей та інших нащадків. Звична справа, звичні для тогочасних документів юридичні формули, однак як це — без кождого в том нагабанѧ? 

Слова цього в сучасних словниках не знайти. Чи не єдиний відбиток його в нашій мові — стаття у словнику Грінченка, де дієслово нагабати подане зі значенням «Переслідувати, нападати; чіпати» і однією цитатою зі «Знадоб» Верхратського: Яструб нагабає всілякі птахи. А втім, у цитаті з ХVI ст. ніхто нікого не переслідує й ніхто ні на кого не нападає. «Словник української мови XIV–XV ст.» подає дієслово нагабати з двома значеннями — «нападки» і «вагання», причому цитата до другого значення чимось подібна до нашої: в одній із молдавських грамот написано, що А мы имаєм тоє оусє полнити и дилати… бєз жадного оумышлиннѧ и нагабаниѧ, бєз лєсти и хитрости. Та чи мали вагатися князь Костянтин Острозький і його нащадки, ставлячи печаті на свої листи? 

То про що, зрештою, йшлося? Про яке нагабанє згадував король Сиґізмунд І?

У польських історичних словниках (а слово це прийшло до нас із польської мови) nagabać позначене як «докучати, непокоїти, дражнити» (варто зауважити, що в семантиці цього слова важлива постійність). Отже, нагабати – то діставати, мучити нападками, набридати, і набридати так, що світ не милий від того набридання. У юридичній площині це відбито в типових фразах на кшталт и по смр҃ти и(х) нѣки(м) нε бүдε(т) кунашъ нагаба(н) або я и сынове мои и потомокъ… буду виненъ и будутъ винъни отъ якого колвекъ нагабанья и кривдъ албо шкодъ добра ихъ Садовскимъ… оные добра костелные боронить, щитит и всѣ и моцъные во всѣхъ своихъ границахъ трымать. У цих цитатах ідеться про те, що в разі певної правової колізії хтось захистить іншого від нагабаня, тобто від імовірних судових позовів, і компенсує можливі судові витрати. Потрапило це слово та його похідні і в релігійні тексти: у «Книга дши нарыцаема злото…» (1623) читаємо: и яко тѧ(ж)ко ѡ(д) нєпрїѧтєлѧ нагабаны были, яко гүстїи и горѧчїє млтвы б҃у ѡфѣровáли, а в одному з учительних євангелій дієслово нагабати вжито в історії про біснуватого: чл҃кь нѣкоторїй прївε(л) до нεго сн҃а своε(г) котрїй бы(л) нагабаный ѡ(т) дх҃а нεч(с)того (власне, нагабаний від духа нечистого — то і є біснуватий). Однак у королівському привілеї все-таки про інше. Але про що?

Пролити світло на королеві слова допомагає інший його привілей. У січні 1526 року, перебуваючи в Пйотркові, Сиґізмунд І надав те саме право користуватися червоним воском, але не конкретній людині, а місту… Львову. У латинському тексті читаємо таке доповнення до фрази про вільне користування червоним воском: absque alicuius contradictione, obtrectacione et impedimento… Саме у слові impedimento і сховане наше нагабанє, тобто перешкода. Таке значення підтверджують і інші тогочасні юридичні документи: наприклад, того-таки 1526 року в тому-таки Пйотркові писано було вольно купцомъ со всякими товары своими вѣчными дорогами великими и малыми… безъ усякого накгабанья мытниковъ Нашихъ Луцкихъ… приѣздити и отъѣздити.