1. (випробування душі після смерті) митарство: ѡканнии дьꙗволи. пишю(т) м(с)ци. дни и часы. наши(х) злыхъ согрєшѣнии. и написавшо принєсоу(т). ѡбличають дш҃ю ѡ дѣлє(х). и нє дадоу(т) єи. до пєрвого мытарьства взоити (1489 Чет. 356); дꙋшѣ повы́стю // з̾ тѣлъ бывáютъ тꙋрбóваны и гамóваны на áєрѣ, што по Славє(н)скꙋ назывáю(т) воздꙋ́шныи мытáрства дш҃ъ… а по Рꙋ́скꙋ мычє́нѧ… истѧзáнїа… д҃шъ (Київ, бл. 1619 О обр. 124–125); А дѣ́ютъсѧ ты́и Мыта(р)ства áлбо тꙋрбáцїи дꙋшáмъ ѡ(т) дꙋ́хѡвъ повѣ́трнихъ, длѧ тóго жъ по Грє́цкꙋ ѳєолóговє называютъ, ε̉ναέρια τελωνία, тó єсть, въздꙋ́шныи áлбо повѣ́трныи мычє́нѧ (Київ, 1625 Коп.Ом. 157); Втóроє мытáрство: позирáнѧ очи́ма, и щокóлвєкъ ѡ(т) спрóсного поглѧдáнѧ, и порóжнѧго, и нєповстѧгли́вого ѡзирáнѧсѧ, и мрꙋкгáнѧ очи́ма, и пожадли́востєй лꙋкáвыхъ (Львів, 1642 Час.Слово 268).
2. (місце випробування душі після смерті) чистилище: ѡ(т)ку(л) сѧ тыи нє(з)годы мєжи ними зачинали блудєчи тогды тыи которыи ту(т) сѧ ѳа(л)шиво(и) наꙋци розумєю(т) або жи(т)ю чл҃вка по(с)политого алє тыи єщє далє(и) ѡ(т) крису ѡ(т)блудилисѧ которыи… ꙗки(и)сь чистєць а по нашєму мыта(р)ства змы(ш)лѧю(т) (ІІ пол. XVI ст. КА 307, на полях); яко єсть иншое мѣсьце третее, межы небомъ и пекломъ, гдѣ бываютъ душы задержываны, ажъ бы заплатили до наменшого квадранта. А то посполите по нашому зовутъ – мытарства (Вільна, 1595 Ун.гр. 130).
