1. (збирач податків у новозавітній Юдеї, відлучений від релігійної громади) митар: ст҃ыи ма(т)фѣи. былъ мытарь грѣшнныи. а коли хс҃ъ єго въвидєлъ. и позналъ рєкꙋчи. поиди за мною. и ѡнъ мытницю полнꙋ золота покиноулъ. и пошо(л) за нимъ (1489 Чет. 114 зв.); Приш̾ли пакь до нεго и мытарε кр(с)титисѧ ѡ(т) нεго и рεк̾ли ємоу оучитεлю што оучинимо (1556–1561 ПЄ 219); Христос рeкл: “Фарисeя возносливаго отврeщи, а мытаря смирeннаго вознeси” (1608–1609 Виш.Зач. 221); А мы́таръ здалє́ка стóѧчи, и нє хотѧчи ни ѡчєй поднєсти на н҃бо; нó бїю́чисѧ в̾ пє́рси свои мóвилъ: Б҃є мл(с)тивъ, бꙋ́ди мнѣ грѣ́шномꙋ (поч. ХVІІ ст. Пчeла 16 зв.); Алє С҃тыи нє таковых спóсобо(в) в̾ покаѧ́нїи заживáли ꙗкѡ Ст҃ый ап(с)толъ пє́тръ слєзáми ѡчи́стилсѧ, мáрїѧ ма(г)дали́ни и марїѧ єги́пєтскаѧ, цр҃ствꙋ́ющїй прорóкъ Д҃вдъ, Ахáвъ, Митáръ, Разбóйникъ, Блꙋ(д)ный сы́нъ и и́ныи мнóгїи во ст҃ом̾ постѣ знайдꙋючїисѧ, котóрїє прє(д) бонїфáцїꙋшє(м) нє потрєбова(ли) ми́лостывих лѣтъ (Київ, 1621 Коп.Пал.(Лв) 31); publican(us), митаръ (сeрeд. ХVІІ ст. ЛС 337).
2. (великий грішник, користолюбець) митар: да бꙋдє(т) ти ꙗко ꙗзы(ч)ни(к) и мыта(р) сирѣ(ч) ꙗко погани(н) и ꙗвно грѣшни(к) нє вѣрꙋѧ бо с҃ну б҃жию нє ꙋзри(т) живота но гнѣвь бж҃и(и) прєбыває(т) на нє(м) (Пeрeмишль, 1592 ЛСБ 399); Разбоинику за вѣрꙋ раѧ ѡ(т)вeрзаeшъ, блу(д)ницъ и мытарeи з грѣховъ ѡцищаeшъ (к. ХVІ – поч. ХVІІ ст. ПДПИ 182, 65); вл(д)ка всѣми владѣющїй: крóткїй понєвáжъ на зємли́; при бóкꙋ єго бєзъпє́чнє сѣдѧ́тъ грѣшницы, мытáрїє, разбóйницы, блꙋдницы гони́тєлѣ (Почаїв, 1618 Зeрц. 64 зв.); такїй голо(с) іѡа(н) кр(с)тлѧ бы(л). оустрашáючи многи(х) фарисєѡ́въ, и са(д)дꙋкєѡ́въ, и мытáрєй ꙗ́ко мєдвє́довъ драпѣжны(х) (І пол. ХVІІ ст. УЄ 29515, 347 зв.); Посади́лъ єси́ при бóкꙋ свóємъ // Грѣшникѡвъ, Разбѡ́йникѡвъ, Мытарє́й, ѡ(т)мє́тникѡъ (!), Гони́тєлєй, Блꙋдницъ: и покаѧ́вшиx̾сѧ, с тѣми ми(р)ствꙋєшъ (Чeрнігів, 1646 Пeрло 28 зв.–29).
