1. Неглибокий, мілкий; невеликий: а ѡ(д) той слꙋдвѣ на мѣлкꙋю дєбръ на долинꙋ до дєбри названоє сꙋходолнаꙗ тою дєбрєю сꙋходолною идꙋчи за сл҃нцє к полꙋ(д)ню в долинꙋ сꙋходолъ а… чєрє(з) дорогꙋ… до… сєла королю(в)ского идꙋчꙋю просто // до рѣчки липи на которо(и) рѣ(ч)цє изи, и стави манастырскиє сꙋ(т) (Унів, 1581 ЛСБ 61).
2. Перен. (обмежений, примітивний) неглибокий: Того жъ вечора дали такую отповедь съ кола оного посломъ короля его милости, ижъ то около зъедноченья церкви Греческое зъ Латинъскимъ костеломъ // великии суть речи и глубокие, а у нихъ головы сутъ мѣлъки: вдаватсе въ нихъ не хочутъ (Вільна, 1597 РИБ ХІХ, 216–218);
незначний, недостатній: Що зась мáємѡ розꙋмѣ*ти ѡ мѣ*лкой и слáбой Архієрє*ѡвъ нѣ*которыхъ оумѣє*тности, звлáща в̾ наꙋ*ках̾ Бг҃ослóвски(х), ꙗ*къ могꙋ*тъ Хєрꙋви*мѡвъ прєз̾ исполнє*нїє оумѣє*тности в сєбѣ выѡбражáти (Київ, 1646 Мог.Тр. 3 зв.).
3. Перен. (уживається для підкреслення своєї меншовартості) малий: вєдлꙋ́гъ мѣл̾когѡ рóзꙋмꙋ моє́гѡ, до цнѡ́тъ, вѣ́чны(х) твои́х̾ ѡздѡ́бъ, прє(з) котóрыи // ты на сє́мъ зє́мномъ свѣ́тѣ по(д)нє́слымъ ѡказáлымъ чє́стнымъ и слáвным̾, а на óномъ нб(с)ном̾, прáвєднымъ и ст҃ы́мъ, за лáскою добротли́вогѡ Бг҃а зостáлєсь, ѡголошє́н̾ѧ постꙋпꙋ́ю (Вільна, 1620 См.Каз. 8–8 зв.).
СУМ 16-17 ст.