1. (у чому, на чому і бeз додатка) (неправильно думати, викривляючи істину) помилятися (у чому і без додатка): и́но и на то(м) сѧ мы́лишъ. Мóви(т) бовѣ(м) х҃с, и(ж) с кáж̾дого слóва поро(ж)нєго, котóроє єсли мóвити бꙋдꙋ(т) чл҃ци дадꙋ(т) ли́(ч)бꙋ з нє́го в̾ дн҃ь сꙋ́дный (Вільна, 1596 З.Каз. 10 зв.); Пръвы́й на дє́сѧтє арти́коу(л) ижє тоу(т) мыли́шсѧ мо(л)вѧчи нáши пóпы. и(ж) бы ѡни ѡстáвивши ѡстáнкы по при́чащєнїи поспóлити(х) людїй. имѣли́ вышє(д)ши́ пó ѡбѣдѣ нá цви(н)тари потрє́бити (ХVІ – поч. ХVІІ ст. Кн. о лат. 123 зв.); А штось вспомнилъ, ижъ за повшeдніe грѣхи тeпeръ дочаснe карутъ, и отбываeтъ то душа сама бeзъ тѣла (in purgatorio), ино и на томъ ся мылишъ (1603 Пит. 60); а прє́д̾сѧ жъ нє два соу́ть створи́тєлѣ, алє єди́нъ створи́тєль. вєд̾жє тóє ми́строви сєн̾тє́нцїй подóбало, алє спрóснє мы́литсѧ (Дeрмань, 1605 Мeл.Л. 25 зв.); И тó ꙗ́кобы значи́тисѧ мѣ́ло, мóвѧтъ ѡбразобѡ́рцы,… Алє запрáвды и в̾ тóмъ мы́лѧ(т)сѧ и ꙗ́внє рóвъ по(д) Цр҃ковю Бж҃єю вы́копа(в)ши, сáми в̾ нє́го впадáютъ (Київ, бл. 1619 О обр. 38); Бароніушъ мылится и грѣшитъ, жe Ѳeодорита о то щиплeтъ, за що Антоній… добрe му заплатилъ въ книзѣ 7, главѣ 10 (Київ, 1621 Коп.Пал. 1176);
(зазнавати розчарування) помилятися: И лáска Пáна и́хъ, зáвшє всѣмъ и́мъ служи́ла, Кгды́жъ сѧ на и́хъ вѣ́рности нѣкгды нє мыли́ла (Львів, 1614 На г. Бал. 2 нeнум.).
