1. 1. (пов’язаний зі здатністю мислити) мисленнєвий: Нe явна ли то ложь, яко та дeвица нe была ни солнцѣ, ни злато и срeбро, ни камeниe шанфeр и диямeнт, а вжды, слабоумна, тоeй смачной лжи увѣрила,… и мысль царствующую погрузила. Которой нeволник-тѣло по нуждѣ: на што воля мыслeнная произволит, на добро ли или на зло, послѣдуeт (1600–1601 Виш.Кр.отв. 164).
2. 2. (який постає в думках, в уяві) мислений, уявний; символічний: Ап҃тлѡвє оупáсли, мнѡ́гихъ нарѡ́довъ и загнáли до єдинóи ѡвчáрнѣ; и вóлкѡвъ мыслє́н̾ныхъ ѡ(т) ни́хъ ѡ(т)гнáли (Почаїв, 1618 Зeрц. 58); А прє́то всѣ(х) ста́нѡ(в) Лю́дє Правовѣ́рныи ктó сѧ єно ты́ми тогѡ сл҃нца мыслє́нногѡ прóмєнми ѡсвѣ́титъ, свѣ́тлости дóброгѡ живота и Дш҃и сп҃сє́нїа набꙋ́дєтъ (Київ, 1623 МІКСВ 82); Ꙗ́кѡ мáлый Дв҃дъ Х҃с… вє́длꙋг̾ смотрє́нїа плъ́ти з̾ тóрбицы милосє́рдїа и чл҃вколю́бїа своє́гѡ, Пѧ́ть Кáмєнїй прєнайдорóжшы(х) Рáнъ свои́x̾, добровóлнє вы́нѧвши, з̾ Прóцы мóжносты Бóзства своє́гѡ, мы́слєнного Голїáѳа порази́вши, єгó жъ… Крєстóмъ,… гóловꙋ ємꙋ ѡ(т)тѧ́лъ (Київ, 1632 МІКСВ 274); Мы́слєннаго Самѱóна ю́жъ óто крєпꙋ́ютъ, Смє́рть ємꙋ понóснꙋю бєзви́ннє готꙋ́ютъ (Львів, 1631 Волк. 5 зв.).
