1. (той, хто займається мисливством) мисливeць: Кгды(ж), дε(и), εму нε хочεно придати возно(г)[о] з уряду, взявши… з ратуши мεща(н) присяглы(х) с писарε(м)… мε(ст)скимъ и вознымъ ратушны(м), которыε то прися(ж)ници, ѡглεдавши и списавши раны и… побитε, та(к) жε и шкоды,… та[к]ъ тε(ж) и на сторонε и(н)шимъ пахо(л)комъ которыхъ… змо(р)довали… и мысливцовъ, яко полупили, жε нагиε до за(м)ку пришли ( Житомир, 1584 АЖМУ 118); Єлєнѣ стрѣлóю рáнєнныє на самы(м) оумирáти мѣсцꙋ зара(з) нє звы́кли алє… далє́ко ѡ(т) мысли́вцовъ оумирáютъ ( поч. ХVІІ ст. Проп.р. 276 зв.); бо ꙗкъ коню́шомъ призвои́то є́стъ кóждого конѧ дóброть оумѣ́ти познавáти. а мысли́вцєви котóрый пє́съ дóбрє догонѧє(т) вѣ́дати (Острог, 1614 Тeст. 155 Тeст. 155); venator Мысливєцъ (Уж. 1645, 23); У порівн.: якъ мысливцы роспростeрши звѣрятъ у нeго нагонятъ; такъ и нынѣшніи душоловцы и чeловѣкогубцы тую унѣю всюды всѣмъ указуютъ (бл. 1626 Кир. Н. 23).
2. Перен. (той, хто схиляє до чого-небудь, навертає на що-небудь) ловець: Злокозныи мысливeцъ за(с)тавлꙗe(т) сѣти, въ дни жe и в нощи и зѣмѣ и в лѣти ( к. ХVІ – поч. ХVІІ ст. ПДПИ 182, 86); тóты мысли(в)цѣ нє птáхо(в), ани заꙗцѣ гóнѧ(т). алє злóсти лю(дє)мъ розмаитыє вы́рѧжáю(т). та(к) на повѣтрꙋ, ꙗ(к) и на зємли (Львів, поч. ХVІІ ст. Крон. 65); Длѧ тóго(ж) и ты́и єди(н) ра(з) полкнꙋ́вши оу́дкꙋ надꙋ́тости и ѡ собѣ мнѣмáнѧ, которꙋю мысли́вєцъ злóсти заки́нꙋлъ и́мъ на поги́бєль, бє(з) оулѣчє́нѧ зостáли и бє(з) попрáвы ( Київ, 1619 Гр.Сл. 228).
