1. (що кому, що до кого) говоритися, мовитися: Третяя причина, для которой ся то одному Петрови мовитъ “паси овцы мои”, естъ запрѣняся Петрово (Київ, 1621 Коп.Пал. 427); тóє сѧ слóво тóлко до осóбы мóвитъ, а хорóба нє є́стъ осóбою (Київ, 1637 УЄ Кал. 145);
(що о кім, о чім і без додатка) ідеться (про кого, про що і без додатка), стосується (чого): моεму мл҃(с)тивому пну такъ // повεдаεмъ, заховуючи собε вси ѡбороны правныε, вцалε ѡ то нε вдаючисε в жа(д)ную ко(н)тровεръсию правную ѡ то, што кольвεкъ будεть сε мовитъ (1599 ККПС 113–114); понєва(ж) ѡ хт҃ѣ мóвитсѧ,… нєхай ло(д)ка таѧ бо҃у милаѧ ѡпочинє(т) (поч. XVII ст. Проп.р. 146); Срамóтнаѧ запрáвды рє́ч̾ є(ст), ѡ Возлюблє́ннє, томꙋ кто Прáво дає́тъ и́нымъ, свою нєдолꙋ́жность прєкладáти: а то сѧ мóви(т) стрóны малы́хъ тóлко и ѡ(т) чáсти бывáючих̾ рѧ́дѡвъ и приказáнїй (Київ, 1625 Кіз.Н. 194); гды ѡ дáрахъ дх҃а ст҃óгѡ мóвилосѧ, наꙋ́ка была (Львів, 1646 Зобр. 71); А тая рѣчь, о котрой ся мовитъ, теды якобы свѣтло неякое впередъ идучи, впередъ освитити тые темности огорненные на умѣетности, // того діалога впередъ посылаемъ (Єгипет, 1602 Діал. 50–51).
2. Трактуватися, розцінюватися: Єсли бы ѡ(т҃)ць ѡбєцовал̾ за сыны албо дочки свои дорослыє, а они бы нє были томꙋ проти́вныє, зарꙋчины бꙋдꙋть вáжныє, инáчєй мóвитисѧ мáєть, єсли бы ѡ(т҃)ць в̾ нєбы́́тьности и(х) тꙋю ѡбє(т)ницꙋ оучини́лъ а(л)бо єсли́ бы // с примꙋшєньѧ… зарꙋчины сѧ стали, тогды нє бꙋдꙋт̾ вáжныє (Львів, 1645 О тайн. 150–151).
