(не висловлювати претензій, не втручатися у що-небудь) мовчати: Отож, въ тотъ часъ, коли ся крывда и вере и церъквамъ и духовенству вашому таковая деяла, мовчали есте, панове адъверъсары (Вільна, 1599 Ант. 679); Нε вεдаю, што бы того за причина была, жε ѡ то здавна // мовчали про(д)комъ нашимъ и намъ самымъ вжε ѡ(т) ко(л)кодεся(т) го(д), а с про(д)ковъ нашихъ, болъшε(и) ѡ(т) ста лε(т) ты(х) кгру(н)товъ нши(х) вла(ст)ныхъ дε(р)жачимъ, николи сε нε упоминали, ажъ и до того часу в мо(в)ча(н)ю были (Київщина, 1600 ККПС 150–151); вечне мовчати — відмовлятися від будь-яких претензій: и ѡ то вє(ч)нє мо(в)чати ѡбєцүю и шлюбүю и жа(д)ны(х) похвало(к) погрозокъ пєрє(ш)ко(д) на жа(д)но(м) мє(с)цү жа(д)ного часү за то чинити нє могү и мочи нє бүдү алє түю всю нє(з)годү… внивє(ч) ѡборочаю (Житомир, 1609 ЦДІАК 11, 1, 5, 43 зв.).
СУМ 16-17 ст.