1. (о чім і без додатка) мислити, роздумувати; замислюватися (про що і без додатка): абовѣ(м) повєлѣлъ мр҃твы(м) въск҃ресати. и хромы(м) ходити. слѣпы(м) прозирати далѣй и пото(м) прозвалъ єго пр(о)ркъ мѫ(д)ры(м) або ра(д)ны(м) бо о тѡй мѫ(д)рости и ѡ той радѣ єго всѣ моу(д)рцы и вси пр(о)рци мышлѧчи оустали (XVI ст. УИ 1911/2, 77); на Володимера слѣпота пала, такъ ижъ намнѣй нѣчого не видѣлъ. Зачимъ онъ заразъ мыслити почалъ и розумѣти, ижъ то его богове его скарали за то, же вѣру ихъ поверглъ, а христіанскую хотѣлъ приняти (Київ, 1621 Коп.Пал. 976); Сиби(л)ла, дє(л)фи́ка… //… бѫ́дꙋчи моло(да) хо(ди)ла в̾ чорно(м) ѡдѣнью мыслѧ́чи. ѡ(б)вѧза(в)ши в̾лосы óколо голóвы. рóгь в̾ рꙋ́цѣ дръжáчи (Львів, поч. XVII ст. Крон. 75–75 зв.); Помышлѧ́ю: Съчислѧ́ю, мы́шлю, споминáю, розꙋмѣ́ю, оуважáю (1627 ЛБ 87); Аг҃глъ:… такъ жє и всѣ грѣхи твои, ѡ котори(х) єси пє(р)вѣй нє ми(с)лилъ и ѡны(х) нѣ за що важилъ, анѣ и(х) за грѣхъ // сєбѣ причита(лъ), и ѡвшємъ за жа(р)тъ и за смѣхъ розꙋмѣлъ сєбѣ, тамъ в̾ є(д)номъ часѣ всє покажє(т)сꙗ; а что бол̾шоє, потомъ ꙋвидишъ полкъ вєликїй кꙋситєлєй пєкє(лъ)ныхъ (Чорна, 1629 Діал. о см. 268–269); начнєтъ мы́слити дꙋшá грѣшнаѧ; Ґды начнє́тъ Бг҃ъ оу совѣсти строфовáти (Чернігів, 1646 Перло 152 зв.);
(роздумуючи, робити певні висновки) оцінювати: Побóжнє заи́стє потрє́ба розꙋмѣ́ти штó рє́чєно, ѡ нáмилшїй Ѳєóдѡрє, а нє грꙋ́бє мы́слити (Київ, 1619 Гр.Сл. 253).
2. (що й без додатка) (мати намір робити що-небудь) замислювати (що, на кого і без додатка); намірятися: А кнѧ́жна, кóсти пєрємы́ла золками пахнꙋчими пєрєклáла. Єзꙋиты кр(с)ти́ли во свою́ вѣ́рꙋ кóсти и водóю покропи́ли. і и́мѧ пєрємини́ли станислáво(м). И попровáдили до ꙗрослáвлѧ. и та(м) поховáла по(д)лє мáтки своє́й. Тєпє́рь свóй чáсъ прибрала, що дáвно мы́слила (Острог, 1509–1633 Остр.л. 131 зв.); Ты лихвáрю… фа(л)ши́вы(и) ми́сли(ш) на мнóгїи лѣта вживáти богáства своєго нєсправє(д)ли́вє наби́того (XVI ст. УЄ № 29519, 135 зв.); ѡто(ж) тымь способо(м) мыслили оуч҃нїковε тыи два сѣсти по правой сторонѣ и по лѣвой (к. XVI ст. УЄ № 31, 34); Южъ назначи́вши свого, до Мѣ́ст̾ нáшихъ Бáшꙋ. // Котóрый в̾ Запорозкѡмъ Вóйскꙋ хтѣ́лъ снѣдати, А в̾ Пóлскомъ зáсь ѡбóзѣ мыслилъ ѡбѣдати (Київ, 1622 Сак.В. 46–46 зв.); на што его мил. отецъ епископъ // одповедилъ, же “я не мышлю с капитулою моею жадное справедливости чинити”, на што и писане до ее мил. дал (Володимир, 1649 АрхЮЗР 3/IV, 377–378);
(о чім і без додатка) (виношувати підступні плани) замислювати, замишляти (що і без додатка): : ктó бы штó прєврóтного или злого попо(л)нити хотѧчи́ и мы́слѧчи // абы́ на ѡ(т)повѣдь бáр̾зо готѡ́въ нє бы́лъ (Дермань, 1605 Мел.Л. 11 зв.–12); Вышε(д)ши с костє́ла… тóлико мы(с)ли́тє ꙗкó бы(с)тέ могли кого инъшого ѡмръзити. ѡмóвити (XVI – поч. XVII ст. Кн. о лат. 109); полковникъ, учынивъши на протестанъта фурию,… шыю хотел утяти, задаючы тое, же войско Запорозъское лекъце важилъ и о здраде его мыслилъ (Луцьк, 1649 АрхЮЗР 3/IV, 127); Образно: Всє́го бовѣмъ чл҃ка, дш҃ꙋи тѣ́ло злосли́вєцъ óнъ ѡшпє́тилъ и розорвáлъ,… жєбы чл҃къ… нóги мѣ́лъ скóрыи до злєчинє́н̾ѧ, рꙋ́ки чи́нѧчїи нєпрáвость, а ср(д)цє мы́слѧчєє ѡ(т) злóсти. (Вільна, 1627 Дух.б. 16).
3. (на що, о кім, о чім і без додатка) (спрямовувати свої думки на кого-, що-небудь) думати, мислити (про кого, про що і без додатка): начали мыслити хто ѡ(т)вали(т) намъ камєнь (1489 Чет. 328); и кóли в нє(м) лю(д) нáдѣю мѣ́ль, и в̾си в ср(д)ца(х) свои(х) мы́слили о іѡан̾нѣ (XVI ст. УЄ Літк. 7); И мы(с)лили є(с)мо ѡ то(м) поки на(с) бо(г) милостивы(и) продо(л)жи(т) нє хотєли є(с)мо тои свєтои цє(р)кви бє(з) ꙋспоможєниꙗ нашєго ѡпусти(ти) (Васлуй, 1561 ЛСБ 34); писалъ до людей листовъ зашитыхъ и отвористыхъ, упевняючи ихъ, ижъ не ведаетъ, ани мыслитъ о томъ отщепенстве (1596 МИВР 68); а чл҃къ тръвóжити и стáратисѧ ѡ маε(т)ность нѣ́кг(д)ы нε пεрεставáєтъ. тóε взѧ́въ, а на дроýгоε мы́сли(т). тóε дεр̾жи́тъ, а на и́н̾шεε ро(з)зѧ́вивъ пащέкꙋ (Острог, 1607 Лѣк. 127); Скүдель ѡ здателю мовити не вмѣе(т) и чл҃вкъ ѡ бозствѣ мыслити не смѣе(т) (к. XVI – поч. XVII ст. ПДПИ 182, 97); тє́ды намнѣй и ѡ кончинѣ живота… мы́сли(л), памѧтáл̾, и на ню́ [смєрть] сѧ готовáл̾ (Київ, 1625 Коп.Каз. 30); Ѣ́сти, и пи́ти, и ѡдѣвáтисѧ нє заборонѧ́єт̾ намъ Хс҃ Панъ, áлє ѡ томъ тóл̾кѡ и мы́слити, и мóвити, и троскáтисѧ борóнит̾ (Київ, 1637 УЄ Кал. 368); тєпє(р) тє(ж) ви́ди(м), ижъ самаританка идꙋчи почръпєти воды, нѣчóго ѡ сп(с)нїи нє мыслѧчи з̾ сн҃омъ бж҃їимъ щасли́вє потыкаєтсѧ (поч. XVII ст. Проп.р. 182 зв.).
4. (усвідомлювати що-небудь, здавати собі справу) розуміти: иди за мною сотоно. бо нε мыслишь ш̾то єсть бж҃҃го, алε ш̾то людьского (1556–1561 ПЄ 158 зв.); Пойди назáдъ мєнє шатáнє, згоршє́ніємъ є́стєсь мнѣ, понєвáжъ нє мы́слишъ штó єстъ Бж҃го, áлє што лю(д)ского (Київ, 1619 Гр.Сл. 210); нє нáглє бовѣ́мъ оумирáютъ, котóрыи зáвшє мы́слили жє помєрєти мáютъ. лю́бо тє́ды жєлѣ́зом̾ офѣрꙋ́ют̾сѧ, лю́бо ѡ(т) бє́стїй розшáрпаны бывáют̾,… áлбо ꙗкою кóлвє(к) мꙋ́кою тєлє́сною и припáдкомъ оумирáютъ (Київ, 1625 Коп.Каз. 39).
5. (о чім) (турбуватися, дбати) думати (про що): дивъ вєликъ ꙗкъ тыє народовє того сѧ нє боѧт̾ Подобно нє мыслѧтъ о животѣ вѣчно(м), толко назємных̾ Имєна свои нарєкли. Чи такъ болшє вѣрятъ мєрътвымъ ꙗзыкомъ своихъ дх҃овныхъ, анѣжъли живомꙋ словꙋ божємꙋ (Острог, 1587 См.Кл. 18 зв.); чл҃кь ѡ бога(т)ства(х) мы(с)литъ… а нѣжли ѡ словѣ бж҃омь (к. XVI ст. УЄ № 31, 207); Нєвѣ́ста брємє́ннаѧ зáвшє ѡ дєсѧтомъ м(с)ци мы́слитъ: тáкъ слꙋ́ги Бж҃їи охóтнє ѡ смє́рти своє́й мы́слѧтъ (Київ, 1625 Коп.Каз. 40); гды лю́ди спáли, а нє мы́слили о своє(м) сп(с)нїи тє́ды сáмь гь҃ бь҃ из своє́и ла(с)кы спомѧноу(л) на мл(с)рдїє своє (1645 УЄ № 32, 309); помененый панъ Шыленъ… //…, кгдыс доведал, же были козаки на обоз нашъ з великими силами и навалностю наступили…, штобы мел, яко преложоный, в месте страж заводити, порядку перестерегати, бунътови забегати, о обороне мыслити, теды сам…, частокротъ место до трвоги приводил (Луцьк, 1649 АрхЮЗР 3/IV, 307–308); мови не мыслити див. МОВА. –
