1. (до кого, от кого кому, к кому, що і без додатка) (усно висловлювати думки; розповідати про кого-, що-небудь) мовити, казати, сказати (до кого, від кого кому, до кого, що і без додатка): хотѧ ѡни мовили. нѣхто вѣрова(л) в нєго. ѡбличаєть и(х) прєстоупники законѫ (1489 Чет. 216 зв.); а и словом ѡ том казали єсмо тобѣ ѡт нас мовити томꙋ нашомꙋ дворѧнинꙋ Ивашкꙋ (Мельник, 1501 AS І, 146); душа моя расплылася есть, коли мовилъ къ мнѣ милый мои (поч. XVI ст. Песн.п. 53); а шьто єстє мовїлї во оушї. вь хоромїнах. Тоє проповѣданно боудєт на домох (Там само, 74); И почалі́… мовіти радуйс цр҃ю жидѡ́вскій (Володимир, 1571 УЄ Вол. 67); мови(л) к нєму бо(г) будє(т) сѣмѧ твоє мє(ш)кати в зє(м)ли чужо(и) (ІІ пол. XVI ст. КА 31); Кто тѣ возбраняет правду мовити (1600–1601 Виш.Кр.отв. 160); Хто, мовлю, естесте, которыи въ суды Божіи глубокіи и непонятіи втручаетеся (Київ, 1621 Коп.Пал. 806); ґдыж и таѧ цнота до Ба҃ сѧ стѧгáє(т) мóвѧчогѡ: Штó стє оучини́ли єдномꙋ з̾ мє́ншых̾ ты́х брáтїй, мнѣ́ стє оучини́ли (Київ, 1625 Кіз.Ходк. 3 ненум.); Образно: ащє жє бы диꙗволъ… нападалъ на тꙗ и до ѡ(т)чаꙗнїꙗ приводилъ, єсли ꙋжє нє возможєшъ ꙋсти, мовъ жє сє(р)дцємъ (Чорна, 1629 Діал. о см. 280); Огєнь и вода нє мóвѧтъ дóсытъ, и лáкомый нѣ́ґды нє рєчє́тъ дóсытъ (Київ, 1637 УЄ Кал. 68); Прє́то рáдꙋйтєсѧ Тєѡлїоґѡвє ст҃ы́и, што Бж҃їй гласъ, Мóвитъ до васъ (Чернігів, 1646 Перло 53); онъ… росказáлъ шáфарови дóмꙋ своєгѡ́ мóвєчи: // Впровáдь мꙋ́жи в̾ дóмъ а набі́й скотóвъ (серед. XVII ст. Хрон. 69 зв.–70); жадного слова не мовити –
див. СЛОВО коротко (коротъко) мовечи (мовѧчи) –
див. КОРОТКО ни словъка не мовити –
див. СЛОВЪКО собе и слова мовити не дати –
див. СЛОВО :
Арістóтє(л) мóви(т) в книга(х) гдє ѡ живó(т)ны(х) пишє(т), трóй рѡ(д) пєлєкáн̾скїй, єдины(и) высóкѡ, дрүгіи сєрє(д)нє, Трє́тїи ни(з)кѡ лѣтáютъ (1596 ЛЗ 61); ꙋзритε з овдεшнεй любви тꙋю любо(в) пога(н)скꙋю, которꙋю би́скꙋпи залεцаю(т), в началѣ зго(д)ноε кни(ж)ки мовѧчи (1598 Виш.Кн. 304 зв.); Образно: сама кривда божия мовила тое в той книжицѣ, в которой Скарга Русь // потупил и яко отступников от костела латынского во муку осудил (1608–1609 Виш.Зач. 230–231); (що і без додатка) (викладати думки, погляди на письмі) говорити: и напо(л)нили сѧ вси духа св҃того и почали мовити ѡбчими ѧзыки ꙗ(к) и(м) ду(х) дава(л) вымовлѧти (ІІ пол. XVI ст. КА 6).
(висловлюватися якою-небудь мовою) говорити, розмовляти: нє ꙋмѣю досконалє по францꙋскꙋ мовити (к. XVI ст. Розм. 17 зв.); Мытáрства и Чисцóвый огóнь нє сꙋ́ть тóє жъ и єдно: бовѣ(м) Мыта(р)ства сѧ розүмѣ́ютъ дрꙋ́гимъ спóсобом̾ по Славє́нскꙋ мóвѧчи, Истѧзáнїѧ (Київ, 1625 Коп.Ом. 157).
2. (о чім і без додатка) Указувати, учити, повчати (про що і без додатка): Якъ мовитъ псаломъ ов҃ чомъ “котрыи ся выддаляютъ вудъ тебе”, якъ тотъ сынъ, розумомъ своимъ не могутъ ся обернути ико отцу своему, доку не пуслалъ Бг҃ъ голодъ у тоту сторону (XVІ ст. НЄ 6); бо мóвитъ пи(с)мо абы кóждого брáта нєрѧ(д)нє сѧ справꙋючого спосро(д)кꙋ сєбє прє(ч) вы́лꙋчити (1623 ПВКРДА І-1, 41); Алє дóбрє при́повѣсть óнаѧ мóвит̾; Нє строфꙋ́й злы(х), абы́ тѧ нє знєнави́дѣли (Київ, 1637 УЄ Кал. 333).
3. (з ким, з ким о чім і без додатка) Вести бесіду, розмовляти (із ким, із ким про що і без додатка): Ино мы ѡ том с королєм… мовили и Єго Милости видєло сѧ, иж маєтє Ваша Милость ис кнѧзєм Илєю, восполок из Волыньцы єхати кꙋ Браславлю и кꙋ Вєници и там сѧ положити (Краків, 1538 AS IV, 164); ѡ бєзꙋмни(и) чловєчє, єщє с тобою бꙋдꙋ троха мовити (XVI ст. Сл. о см. 334); нижли дε(и) за зби(т)εмь ѡ(т) вашоε мл҃(с)ти позву таꙗ справа ску(т)ку нε взꙗла и нε ско(н)чила сε: ѡ чомъ и тεпε(р) кн҃зи бурεмскиε з вш҃εю мл҃(с)тю ꙋ права ѡчεвисто мовити хочу(т) (Луцьк, 1585 ЛНБ 5, ІІ 4043, 118); З̾ глꙋхи(м) что мовити, алъбо с камєнємъ сварити(с) (Чорна, 1629 Діал. о см. 267);
(говорити у якийсь спосіб) вимовляти: Нємовꙋ́ющі(и): шєпє́чꙋчі(и), гꙋгни́вы(и), прє(з) нóсъ мóвѧчїй (1627 ЛБ 74).
